12 хвилин та 9 секунд. Рівно стільки тривав перший в історії вихід людини у відритий космос.
Цей подвиг здійснив 18 березня 1965 Олексій Леонов.
Олексій разом зі своїм напарником капітаном корабля Павлом Бєляєвим вирушили підкорювати космос кораблем «Схід-2». Згідно з планом, корабель повинен був зробити сімнадцять витків навколо Землі, це приблизно займає 26 годин.
На другому витку Леонов мав вийти в безповітряний простір через спеціальний надувний шлюз. Так і сталося.
Космонавта знімали дві статичні камери, ще одна камера була в руках. У скафандр Леонова була вбудована фотокамера Ф-21, розроблена у відомстві КДБ, але зробити знімки не вдалося, оскільки при переміщенні космонавта з апарата, що спускається, в шлюзову камеру відірвався маніпулятор фотокамери.
Поряд із захопленням від побаченого та значущості досконалого подвигу Олексій відчував і неприємні відчуття.
У скафандрі було нестерпно спекотно, піт заливав очі, у космонавта почалася тахікардія, піднялася температура. При поверненні на корабель також виникли проблеми. Від перебування у вакуумі скафандр Леонова роздувся і протиснутися в отвір шлюзової камери було неможливо. Йому довелося нацковувати тиск, щоб обсяги костюма прийшли в норму. Зважаючи на те, що руки у нього були зайняті камерою та страхувальним тросом, це було нелегко.
Нарешті космонавт потрапив у шлюзовий відсік, але тут на нього чекала чергова неприємність. При від'єднанні шлюзової камери сталася розгерметизація корабля. Вирішити цю проблему вдалося подачею кисню, у результаті екіпажу почалося перенасичення.
Упоравшись із несправностями, космонавти приготувалися здійснити автоматичну посадку в штатному режимі, але не тут було. Корабель мав піти на зниження на сімнадцятому витку навколо Землі, проте система вийшла з ладу. Шлюзова камера по команді командира корабля була відстрілена, та її відстріл вплинув автоматичну стабілізацію польоту, вийшла з ладу система орієнтації, що призвело до великий кутовий швидкості обертання корабля у двох площинах, корабель робив повний оберт протягом 20—22 з. Павлу Бєляєву довелося терміново взяти управління на себе. Капітан уклався за 22 секунди, але й цієї різниці в часі вистачило, щоб екіпаж приземлився за 75 кілометрів від запланованого місця. Сталося це за 200 км від Пермі, в засніженій тайзі, що дуже утруднило роботу пошукових систем.
Приблизно через чотири години після приземлення місце посадки було виявлено з цивільного вертольота Пермського авіазагону по яскраво-червоному куполу парашута. Космонавти розвели багаття, через 40—50 хвилин з вертольота їм скинули куртки, унти, а в господарській сумці сокиру та ракетниці з трьома ракетами. Космонавти все підібрали, за винятком унтів, яких не вдалося знайти. Речі, що скидаються з гелікоптерів пізніше, не в режимі висіння, знайти на значній відстані і в глибокому снігу було неможливо. Робота гелікоптерів у районі посадки була утруднена через велику висоту дерев (30—40 метрів), а в нічних умовах була повністю припинена. Космонавти перебували на місці посадки дві доби, причому першу ніч вони провели одні. Апарат остигав на морозі, всередині кабіни ставало все холодніше. Скафандр Леонова ще при виході у відкритий космос зсередини був мокрим від поту та конденсату. Вночі космонавти зняли скафандри, віджали білизну від вологи, знову одягнулися і додатково утеплилися, використовуючи спороті шматки внутрішньої екранно-вакуумної теплоізолюючої обшивки кабіни (кілька шарів алюмінієвої фольги з синтетичною тканиною). Ніч провели у кріслах-ложементах кабіни, закутані шматками обшивки та парашутними стропами.
На другий день, 20 березня, космонавтам вдалося з великими зусиллями (за допомогою сокири) витягти радіостанцію Р-126, підняти антену та встановити радіозв'язок із літаками. Потім до місця посадки стали прибувати рятувальники пошукової групи, а також лісники з організованих місцевих пошукових груп, які добре ходили на лижах.
Евакуація космонавтів відбулася на третю добу, 21 березня.
Пізніше про свої відчуття у відкритому космосі Олексій Леонов розповідав: «Коли я виплив із шлюзової камери в космос, в очі вдарив сліпучий потік світла, як вогонь зварювання. Довелося терміново опустити світлофільтр. Небо було і чорне, і світле водночас. Нескінченність – більше нічого навколо…».